Project news
Розширений пакет за акційною ціною!
iPhone 11 128 GB White
Програмування мовою Java для дітей — як батьки можуть допомогти в навчанні
Нюанси пошуку репетитора з англійської мови
Плюси та мінуси вивчення англійської по Скайпу
Роздруківка журналів
Either work or music: 5 myths about musicians and work
На лижі за кордон. Зимові тури в Закопане
Яку перевагу мають онлайн дошки оголошень?
Огляд смартфону Самсунг А53: що пропонує південнокорейський субфлагман
БЕЗПЕКА В ІНТЕРНЕТІ
Вітаємо з Днем Вчителя!
Портал E-schools відновлює роботу
Канікули 2022
Підписано меморандум з Мінцифрою!
Voting
Як Вам новий сайт?
Total 69 common:people_all_forms
Новини

Сторінка психолога

Date: 25 березня 2020 о 17:03, Refreshed 10 листопада 2021 о 17:13

РОБОТА З ПЕДАГОГАМИ

 Спільними зусиллями заступника  директора з навчально-виховної роботи Н.Я.Григорчук та практичного психолога Н.І.Валігурської  28.10.2021 р. в Гвіздецькому ліцеї  було проведено психолого-педагогічний семінар  на тему: "Готовність вчителя до інноваційної діяльності в умовах освітніх перетворень"

Метою  даної зустрічі було:

-пошук шляхів удосконалення освітнього процесу;

-узагальнення  знань про інноваційні технології навчання;

-обмін досвідом з їх використання;

-доведення доцільності впровадження інновацій в освітній процес;

-розвиток психологічної компетентності;

-формування навичок групової інтеграції та взаємодії.

Згідно  плану роботи семінару було розглянуто такі питання:

1.Модернізація уроку як засіб розвитку конкурентноспроможної особистості

Григорчук Н.Я.-заступник директора з навчально-виховної роботи

2. Сучасні інноваційні методи:обмін досвідом.Йосипенко Л.М.,вчитель хімії

3. Психологічний супровід інноваційної діяльності педагогів в освітньому процесі.

Валігурська Н.І., практичний психолог.Немає опису.

План заходів булінг 21-22

Порядок подання та розгляду заяви булінг

Порядок реагування на доведені випадку булінгу

Як пережити самоізоляцію та не зʼїхати з глузду — шість порад для свідомих і самотніх

Мільйони людей по всьому світу змінили звичний спосіб життя, щоб запобігти поширенню епідемії коронавірусу. Закриті навчальні заклади, театри, музеї, кафе, ресторани, торгові центри. Лікарі наполегливо радять залишатися в самоізоляції та контактувати з оточуючими лише за гострої необхідності. 

Як коронавірус впливає на психіку

Сам собою — ніяк. Коронавірус — сильний стресовий подразник, який посилює існуючі неврози, іпохондрію, параноїдальну поведінку. Нічого нового, крім того, що у людини вже є в голові, коронавірус не викликає. Динаміка перебігу цих неврозів залежить від того, наскільки житлові умови людини та її темперамент відповідають вимогам самоізоляції.

Якщо спиратися на прогнозовану динаміку розвитку епідемії в Європі, у нас істеричні настрої почнуть зростати приблизно за два тижні. Розбалувана пострадянська ментальність українців вже втратила навички виживання за будь-яких обставин, але ще не набула європейського рівня самодисципліни та взаємопідтримки. Особливо це стосується підтримки громадянами урядів своїх країн і довіри до них.

Як впоратися з почуттями небезпеки, невизначеності та тимчасовим обмеженням свободи

Почуття невизначеності базується на традиційній недовірі українців до будь-якої влади. Щойно влада починає запевняти, що все добре, одразу починається паніка. Це наша національна особливість. Єдина порада у цій ситуації — не шукати визначеності довкола, а займатися будь-якою фізичною діяльністю, результати якої можна чітко визначити.

Почуття небезпеки — більш серйозне базове явище. Наприклад, на війні перші три дні кожному солдату здається, що всі кулі та снаряди летять особисто в нього. Із часом масштаб реальної небезпеки стає зрозумілим. Зараз подібна ситуація — фактори ризику і запобіжні засоби прості та зрозумілі. Для тверезої оцінки ситуації потрібен час.

Обмеження свободи — явище, з яким вперше зіткнулося покоління людей, які виросли або навіть народилися в умовах свободи. Вони її не цінували, однак виявилося, що обставини можуть швидко змінитися. Молодь буде нервувати. Для старших людей це певна незручність, але не психологічна травма — вони «і не таке бачили».

Як відволіктися і перезагрузитися, коли кінотеатри, бари та ресторани зачинені

Найкраще, що можна зробити на карантині, — навести лад у власній голові. Невротична сучасна людина панічно боїться залишатися сама. Її навчили, що це погано, що єдиний критерій якості життя — похвали інших. В результаті багато людей порожні всередині. Саме час спробувати це змінити.

Як втримати вдома літніх батьків, які не хочуть дотримуватись ізоляції

Літні люди не можуть змінити свою звичну поведінку. Такі прохання, на їхню думку, означають, що вони вже ні на що не здатні, майже інваліди. Подібні обмеження для них — психологічна травма. Їх потрібно попереджати, пояснювати, просити, але не забороняти. Якщо на їхньому маршруті немає очевидних ризиків, нехай ідуть. Стреси знижують імунітет, який зараз має бути сильним.

Як не стати панічним скуповувачем гречки та туалетного паперу

Купівельні сплески — це прояв архаїчної поведінки, фетишизму. Люди купують речі, підсвідомо вважаючи, що вони захистять їх як амулети. Психологія шопінгу базується на цьому ж. Чим менш впевнена в собі людина, тим більше вона хоче купити собі впевненості. Зараз маємо справу зі сплеском істероїдної поведінки.

Чому може навчити пандемія

Ми можемо навчитися розрізняти небезпеку, загрозу і ризик. Небезпека — це те, що ви бачите на власні очі, що насувається на вас просто зараз. Небезпека завжди говорить про очевидне.

Загроза — це ймовірність небезпеки. При загрозі ви володієте ситуацією, можете віддалитися або наблизитися, не дати загрозі перетворитися на небезпеку. Загрози — це можливість потренуватися.

Ризик повʼязаний з вашою особистою поведінкою. Ви можете визначати, яким він буде — більшим або меншим.

Ці поняття треба розрізняти, щоб не стати жертвою маніпуляцій і залякувань з боку ЗМІ чи оточуючих


Навчання вдома: практичні поради для вчителів

Дистанційне навчання – це, насамперед, не про технічні засоби, а про те, як учителю налагодити зв’язок з учнями, підтримати їх і вдало спланувати роботу.

Перше. Я вклоняюсь учителям, які готові до змін і які зараз працюють у новому форматі: ви дуже швидко адаптуєтесь до зовнішніх умов, це величезне навантаження. Я б дуже хотіла, щоб сьогодні не тільки лікарі, а й вчителі відчули  повагу і вдячність за те, що вони роблять. Це стосується також і директорів освітніх закладів, і вихователів дитячих садочків, які залишаються на зв’язку зі своїми вихованцями. Це зараз важливо для нас усіх.

Друге. Звертаюсь до батьків і закликаю бути дбайливими до вчителів, тому що вони зараз працюють у стресі, у нових для себе умовах.  Хочу   попросити вчителів бути уважними до батьків своїх учнів.

Учителям важливо пам’ятати, що батьки зараз опановують не властиву для них професію. І вони відчувають таку ж надмірну напругу – відчуття небезпечності особистого простору, страх за життя і неможливість впоратися з новою ситуацією та новими компетенціями.

Третє. Коли вчитель спілкується з дітьми – неважливо, якого вони віку і чи це дистанційне або безпосереднє спілкування. Діти в контакті більшою мірою з вашим емоційним станом, з тим, що вивідчуваєте, як ви говорите – а не щови говорите.

Тому якщо у вас є можливість обирати час для включення, оберіть той, коли випочуваєтесь  максимально наповненими і в ресурсі, бо зараз діти потребують вашої емоційної підтримки – можливо, більше, ніж академічних знань.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

1. Якщо ви занепокоєні незвичною працею в онлайн-режимі, ви можете відверто сказати дітям, що це для вас новий досвід і ви трохи збентежені роботою в онлайн. Це нормально – сказати дітям будь-якого віку, що ви церобите вперше і вам дещо ніяково.

На цьому досвіді дитина вчиться у вас – зокрема і того, що ви дозволяєте собі бути вразливими в той час, коли ви знімаєте “корону” і вчитесь нового.

Ви супроводжуєте дитину під час навчання, і за цей час вона має здобути не тільки академічні знання, але й досвід, як навчатись нового – і цей шлях діти зараз можуть пройти разом із вами.

2. Діти зараз позбавлені живого контакту. Ми створені так, що найкраще ми сприймаємо інформацію, коли бачимо живу людину. Коли проводили експерименти, яка система навчання найбільш ефективна – порівнювали аудіокурси, відеоформат і живее спілкування.

Результати були такі: аудіокурси давали найслабший ефект, записана відеолекція працювала краще, але найбільш ефективним виявився живий контакт, під час якого спрацьовує дзеркальна система людини.

Тобто якщо в наявних умовах у вас є можливість живого контакту, це буде набагато продуктивніше. Бачити і чути вчителя – це те, чого потребують діти в будь-якому віці. Також чудово, якщо ви будете готувати презентації на 7-10 хвилин, тому що в сучасних дітей провідний канал сприйняття інформації – візуальний.

3. Діти відвикають від колективу та вчителя, і якщо не намагатись “втримати” їх, після карантину доведеться вкладати час і зусилля в адаптацію, “повернення” дітей.

Найважливіше зараз – не втратити з ними контакт і зберегти довіру. Якщо у вас є можливість зробити для учнів розсилку – просто з жартом, з чимось особистим, з людським зверненням – це буде прекрасно.

Дітям зараз тривожно, а якщо нам тривожно – ми не вчимось. І чим більше поряд із дітьми адекватних дорослих, тим краще. А кому довіряє дитина? Батькам та вчителям. Насправді це буде на користь навчанню і зараз, і тоді – коли все це закінчиться і діти знову прийдуть до школи. Ви не повинні втрачати зв’язок.

4. Зараз у вас є можливість змінити свій образ і ставлення дітей до себе з формального і вимушеного на ставлення до вчителя як до людини. Якщо зараз учитель зробить щось, що не вкладається у стандартний образ, щось, що спочатку викличе в дитини навіть шок (скажімо, відправить жартівливу розсилку або одягне для відеочату котячі вушка), – це буде прекрасно.

У вас є можливість поекспериментувати зі своїми образом та підходом. Це не має бути насильство, але якщо для вас це органічно і ви відчували себе у школі затиснутою в жорсткі межі – зараз саме час для експериментів.

5. Якщо дитина зробила домашнє завдання і бачить, що дорослий його не перевірив, – у  неї знижується мотивація. Тому, якщо ви даєте домашнє завдання, то обов’язково дайте і зворотний зв’язок у зручному для вас вигляді. Також важливо обговорити, що буде, якщо дитина не виконає завдання.

6. І, нарешті, потурбуйтесь, щоб самим не вигоріти. Ми увійшли в цей карантин уже вигорівшими і живемо зараз у режимі енергозбереження. Ми не знаємо, наскільки це затягнеться. І тому вмикаємо турботу про кожен елемент системи – і про себе також.

МОЛОДША ШКОЛА

1. Ідеально, якщо у вас є можливість і сили збирати дітей через Zoom або подібні застосунки  з можливістю відеоконференції,  щоб діти могли спілкуватись одне з одним – хоча б 10 хвилин на день. Нинішня ситуація – чудова можливість стимулювати дітей до спілкування в колективі, що, між іншим, є профілактикою булінгу.

Класна група у вайбері або щось інше, будь-який застосунок, який дасть можливість дітям надсилати одне одному промені добра, – це має бути ініційовано вчителем. З маленькими можна разом співати пісеньку – скажімо, ту, яку вони співали у класі, або проводити те ж ранкове коло: його можна робити в загальній конференції – “привіт-привіт” і надсилати одне одному сердечки.

2. Спілкування онлайн – це велике психічне навантаження для маленької дитини, у деяких аспектах набагато більше, ніж перебування у класі. Це стосується малюків, у яких ще немає внутрішнього розуміння, як влаштоване віртуальне спілкування. На вас падає велике навантаження, бо ви стаєте модераторами загальної розмови. Вам треба впевнитись, що всі бачать одне одного, що в кожного є право голосу, і ви регулюєте ці контакти. Окремо вам треба попередньо побудувати концепт і план вашої зустрічі так, щоб це не перетворилося просто в загальний галас.

3. Важливо відзначити кожного персонально. Якщо знайдуться сили, кожному сказати добре слово та прислати персональний смайлик, як дають наліпки малюкам.

4. Для малюків важлива не частота, а регулярність спілкування. Можна виходити у відеоконференцію не щодня, а кілька разів на тиждень – це логічно ще й з огляду на те, що на підготовку витрачається набагато більше часу. Треба також дати собі час на відновлення, бо віртуальне спілкування для багатьох енергетично затратніше, ніж урок у класі.

5. Коли діти зустрічаються після розлуки і перебувають у стані стресу, та ще й зустріч відбувається в незвичному форматі – треба максимально уповільнити темп розмови. Тому що від наших темпу і гучності залежить стан того, хто з нами взаємодіє. Ваш спокійний і тихий голос уже буде стабілізацією.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

1. З  підлітками важливо встановити жорсткий режим зустрічей. Треба, аби вони чітко знали, що коли буде, коли вони здають домашнє завдання тощо.

2. Важливо, щоб учитель дав підтримку учням. У тому сенсі, що він має розуміти, як їм складно – насамперед, не спілкуватись одне з одним. Адже головне завдання підліткового віку – входити в контакт зі своєю референтною групою, тобто з однолітками. А вони зараз майже позбавлені цього контакту.

3. Хоча підлітки – вже не малюки, чудово, якщо у вчителя буде можливість їх усіх бачити. Якщо ви можете сказати персональне слово кожному або просто перелічити всіх у загальному чаті – це теж буде важливо. Тому що, не дивлячись на їхній опір дорослим, підліткам треба відчувати себе частиною загалу. Прекрасно, якщо у класі був спільний ритуал – наприклад, вітання або прощання, чи якась особлива фраза. Якщо цього не було – вчителям було б чудово такі ритуали напрацьовувати.

4. Сучасні підлітки технічно просунутіші за нас – і важливо не соромитись просити їх про допомогу. Підліток опирається материнській фігурі. Саме тому, працюючи з дітьми цього віку, педагогиням дуже складно зберегти авторитетні позиції.

Навпаки: якщо в підлітків буде можливість відчути свою силу, це підніме авторитет учителя в їхніх очах. А якщо згодом ви скажете: “Дивіться, я взагалі цього не розуміла, але завдяки вам змогла опанувати” – це стане зоною їхнього найближчого розвитку. Вони відчують, що допомогли іншому, зробили потрібне і важливе. Якщо вчителька, від якої цього не очікують, раптом опанує інтернет – її “бали” в очах підлітків одразу злетять до стелі.

5. Ця криза може привести нас до нового формату стосунків з учнями. Ви можете сказати: “У мене зараз купа технічних питань, до кого я можу звертатись?”. Або спитати в них, які фільми або серіали вони дивляться, в які ігри грають – це стане можливістю бути в більшому контакті і зрозуміти, чим вони дихають.

СТАРША ШКОЛА

1. У старшій школі діти зазвичай самі знають, чого їм не вистачає і де в них слабкі місця. Учитель спрямовує їх, відкриває їм двері і насправді більше орієнтується на питання, які вони ставлять. Ну, і сам ставить питання – у чому зараз я можу вам допомогти?

2. Говоріть їм, якщо виникають технічні складнощі і просіть поради. І, можливо, якщо в них залишаються сили і час, запропонуйте бути тьюторами, розробниками і “пояснювателями” чогось для молодших дітей. Тому що учні середньої школи будуть краще вчитись у старшокласників, ніж у вчителів. А для старшокласників це можливість повторити матеріал, адже ЗНО містить програму всієї школи з 5 класу.

3. Для старшого школяра вчитель є провідником. Це довірена людина, до якої можна звернутись. Карантин – це час, коли діти можуть поставити вам додаткові запитання, надолужити щось за індивідуальним планом. Учитель час від часу має виходити на спілкування з усією групою, але можна також просто надсилати завдання в месенджер: у нормі, у старшокласників має вистачити послідовності їх виконати. Звісно, це не скасовує особистий контакт, адже це, окрім передачі знань, – підтримка.

Важливо розуміти, що ця криза дає нам можливість обнулитись, вийти з цього в новій якості одне для одного. Це шанс і для вчителів, і для директорів – передивитись відносини, кордони одне одного. Ця можливість не пов’язана з віком, посадою або обставинами, а виключно з нашими станом і готовністю до змін.


ПОРАДИ БАТЬКАМ ВІД ПСИХОЛОГА

Короновірус: як говорити з дітьми

Інформаційне поле перевантажено новинами і зведеннями про новийвірус. КОРОНОВІРУС, ПАНДЕМІЯ, ЕПІДЕМІЯ, ВАКЦИНА – набір нових слів для дітей, які вони чують від дорослих або з новин, але не можуть зрозуміти. При цьому діти відчувають атмосферу напруги, неспокою і тривоги.

Діти обмінюються міркуваннями про хвороби між собою, будують припущення, передають те, що чують так, як самі це розуміють - і так народжуються міфи навколо того, що відбувається.

Щоб не допустити необгрунтованого страху дитини і не залишити її на одинці зі своїми здогадками, поговоріть з дитиною і самі наддайте їй вичерпну інформацію.

У розмові з дитиною варто не забувати про наступні правила:

Говоріть з дитиною на рівніїї віку, не потрібно використовувати незрозумілі для неї терміни і приводити статистику хворих в різних країнах.

Якщо ви самі налякані, ви не зможете заспокоїти дитину. Діти дуже чутливі до емоційного стану своїх батьків, тому перш за все необхідно опрацювати власну тривогу. Напружена і стресова ситуація в родині впливає на психологічний стан дитини.

Для початку з'ясуйте, що вона уже знає про коронавірус, які у неї є уявлення про цю хворобу і про її поширення. Якщо дитина вже налякана, не варто знецінювати її почуття і говорити, що нічого страшного не відбувається. Слід проговорити, що небезпека є, але вона перебільшена. Розкажіть, що таке вірус, які вони бувають, як передаються. Згадайте, що подібне вже не раз відбувалося в нашій історії, і це закінчувалося. Наведіть дитині старшого віку ці приклади, можна разом вивчити історію таких подій. Обговоріть запобіжні заходи, яких правил варто дотримуватися, щоб убезпечити себе та інших людей. Не залякуйте дитину і намагайтеся не фарбувати емоційно будь-які факти, поясніть, що профілактика може допомогти вберегти себе.

Промовляючи правила, можна зробити з них ритуали. Наприклад, мити руки, приспівуючи вашу улюблену  пісню, писати один одному смс-нагадування про дезінфекцію рук за допомогою смайла, надягаючи маски, «перетворюватися» з дитиною в ніндзю. Перетворюючи такі дії в ігрові ситуації, ви знижуєте тривогу дитини, а також вписуєте ці необхідні зараз запобіжні заходи як щось буденне, що не викликає асоціації з хворобою і панікою.

Для зовсім маленьких дітей в інтернеті вже є ілюстрації, які розкажуть діткам на доступному для них рівні, як можна заразитися і які заходи необхідно вживати, як бути обережними.

Пам'ятайте, що в першу чергу, вам необхідно бути в ресурсному стані самому і не піддаватися паніці.


6 причин, чому читання вголос дивовижно впливає на дітей

У перший тиждень березня в усьому світі відзначають День читання вголос. Наукові дослідження доводять — простий ритуал читання казки на ніч дасть дитині змогу стати значно розумнішою, добрішою та кмітливішою.

За статистикою, батьки дітей старшого віку читають їм значно менше, або й узагалі перестають це робити в початковій школі, адже дитина вже вміє читати сама.

Але насправді рівень читання очима в дитини часто відстає від рівня розуміння тексту на слух. Самостійно часто дитина готова читати тільки прості  історії, а в дорослому виконанні розуміє і «Хоббіта», і «Таємничий сад».

Чому ж все-таки варто продовжувати робити те, що робили люди до епохи Цукерберга, в епоху Гутенберга — читати вголос?

1. Когнітивні здібності

Діти, яким читають, чують складнішу лексику порівняно з побутовими виразами «їж кашу та одягни шапку».

За даними недавнього дослідження Університету штату Огайо, вже в п’ятирічному віці розрив у кількості слів, якими володіють діти з родин, які читають і які не читають, становить сотні тисяч. При цьому порівнюють дітей, яким не читали зовсім, і дітей, яким читали по п’ять книжок на день.

Учені доводять, що кількість слів у дитячому лексиконі потужно корелює з рівнем інтелекту. Чим далі, тим більший розрив, адже ті сотні тисяч слів, які старанно постачали дитині, впливають на академічну успішність. А в початковій школі вона полягає якраз в умінні прочитати та розібратися в прочитаному. Навички  аудіювання, письма та розмовної мови, фонематичного слуху і рівень розуміння того, що розповідає вчитель, — все це залежить від того, чи чула дитина в родині складнопідрядні речення.

Неможливо від дитячої забавки «в ямку — бух!» перейти до розуміння тексту з підручника. Між цими подіями повинна лежати дорога, вимощена дитячими книгами, — зауважують дослідники.

2. Емпатія, розуміння інших

Читання  допомагає дитині отримати  емоційнийдосвід, з яким у реальному житті стикатися не обов’язково. Уміння зрозуміти точку зору іншого, його мотиви — дитина психологічно розвивається, поки їй читають.

Досліджень тут теж достатньо: у Кембриджі, наприклад, з’ясували, що художня література — якраз той засіб, який допомагає юнацтву прокачувати цей таємний м’яз — вміння співчувати та розуміти інших. А голландські вчені опублікували роботу, яка доводить: юні любителі чарівних світів більш чуйні та терпимі до інших. Завдяки читанню «Гаррі Поттера» діти з початкових і середніх шкіл змогли позбутися забобонів до маргіналізованих групп емігрантів чи переселенців.

Якщо говорити про модний нині емоційний інтелект, то читання художньої літератури забезпечує спеціальною лексикою для розмови про почуття, пошук себе і для співпереживання іншим.

3. Образнее   мислення

Схвильовані американські дослідники вивчили мозок дітей за допомогою МРТ, поки ті слухали запис розповідей і фонових шумів. Виявилося, ефект зовсім різний.

Під час читання мозок проявляє сильну активність в тих частинах, які пов’язані з розповідним розумінням і візуальними образами.

Причому, чим більш сприятливе середовище створили для дітей вдома (чим більше їм читали батьки), тим активніше відгукувався мозок на історії. Хоча дослідження проводили на дітях від трьох до п’яти років, та переваги читання відстежують і у старших слухачів.

Коли дітям розповідають про єдинорога, який скакав на хмаринці, дитина вмикає  уяву: уявляє хмаринку, малює подумки єдинорога і навіть створює якусь схему його танцю. Для мозку є багато цікавої роботи.

4. Соціальний розвиток, управління увагою

Багато батьків і фахівці розповідають, наскільки нині зіпсувалися діти: труднощі з увагою, гіперактивність, кліпове мислення. Хоча, можливо, замість того, щоб нервувати, ми могли б просто взяти в руки книгу. Є наукові дані, які свідчать про сприятливий вплив батьківського читання на поведінку дітей. Воно допомагає знизити ризик розвитку проблем з увагою і гіперактивністю.

Експерти не цілком розуміють, чому це працює, але в них є кілька припущень.  Наприклад, є версія, що спільне читання робить всіх щасливішииИ і дітям потрібно менше хуліганити, щоб привернути увагу дорослого. А той, у свою чергу, отримує більше радості від взаємодії, особливо коли в книжці хороший кінець. Інший варіант: у дітей краще розвивається соціально-емоційна сфера, тому що вони отримують якісь моделі поведінки в складних ситуаціях, інструментарій, нехай навіть у формі нової лексики, для вирішення своїх завдань. Розуміння, що не ти один сьогодні  тупотів ногами й не тільки тобі важко всидіти в театрі, допомагає дитині контролювати свою поведінку.

5. Поліпшення  пам’яті

Слухати, як батько, який час від часу намагається задрімати, читає про пригоди — важка праця. Не тільки тому, що весь час потрібно когось будити, а й тому, що потрібно утримувати в пам’яті всіх поганих персонажів, усі можливі шляхи порятунку (щоб підказати, якщо що), ну й події попередніх восьми томів. І ця праця не проходить для дитини даремно. 

Взагалі, зв’язок пам’яті та читання вголос зафіксували в людей, які самі читали вголос. Вважають, що на пам’ять слухачів це впливає не менш позитивно.

6. Зняття   стресу

Так, середусіх занять, якими ми можемо порадувати дітей, читання — одне з найбільш чудових. Воно захоплює. Переміщує нас у просторі та часі. Дає змогу зупинятися та спілкуватися, сміятися та сумувати, обійматися або стояти на руках. А крім того, ви в процесі працюєте живою рекламою читання.

Comments:
Only authorized users can leave comments.